Прогулянки у чарівному саду

Слова «жіноче мистецтво» наша освічена і не дуже публіка часто вимовляє з такою собі поблажливою інтонацією: так говорять про жіночу логіку й інтелектуальні зусилля білявок. З одного боку, справжній якісний твір не має, так би мовити, статі — він гарний, професійний, зачіпає наші естетичні почутті і край. З іншого боку, жіноча психіка влаштована таким чином, що пані мають гостре око на деталі, подробиці, дрібні нюанси сенсів і змістів в той час як орел-чоловік споглядає землю з пташиного лету. Тож жінка-художник часто звертає увагу на речі, повз які натовп суне, не помічаючи їхньої краси й значущості — і виокремлює їх, підносить до висоти мистецького образу та перетворює на нову, чітко артикульовану естетичну вартість. Саме ця властивість творчості жінок-художниць є змістовим стрижнем спільної виставки Галини Григор’євої, Світлани Карунської та Оксани Стратійчук, що називається «Сад заплетених стежок» і відбувається цього літа у мистецькій галереї «Коло Заспи».

Три художниці репрезентують три види образотворчого мистецтва (живопис, графіку й скульптуру), три уважні й замиловані погляди на те, що більшість із нас могли б назвати скромними життєвими подробицями. Здавалося б, Галина Григор’єва, Світлана Карунська і Оксана Стратійчук занадто яскраві й самобутні художниці, щоб роботи кожної з них було легко поєднати у експозиції з творами будь-кого з інших митців. Але світоглядна подібність людей, що вміють помічати вишукану красу звичайних речей та жанрова структура представлених робіт, серед яких переважають натюрморти (навіть скульптура не виняток), міцно тримають експозицію укупі. Тож виставка справляє враження не просто приємної та гармонійної, але й, без перебільшення, елегантної.

«Каркасом», що тримає усю інтригу споглядання експозиції, є скульптура Світлани Карунської — вже в силу того, що металу самою природою призначено бути опорою для більш легких матеріалів. Втім, роботи Світлани у жодному разі не можна назвати важкими — рідко трапляється таке, сказати б, «повітряне» трактування бронзи. При цьому вишукані бронзові фігури й натюрморти щасливо уникають доволі поширеного ґанджу камерної пластики: вони не перетворюються на дрібну прикрасу інтер’єру, а цілком повноцінно організують простір навколо себе, надають йому стриманої динаміки — як і належить скульптурі. Пружні й тендітні пагони «Рослин» Світлани Карунської попри візуальну статичність дивовижним чином позначають вітер, що гуляє луками і безкрає літнє небо. Матуся, що тримає на колінах хлопчика, який своєю чергою тримає на колінах півня («Сім’я») так розслаблено і зацікавлено вдивляється у далечінь, аж глядач мимоволі і собі повертає голову в напрямку погляду, щоб зиркнути — що там цікавого на обрії. Доволі несподівана творча знахідка скульптора, натюрморти у бронзі — не «портрети» звичайних речей, що відтворюють їхню земну тривимірну форму, а химерно виплетені, майже безтілесні образи чайників, вазочок, фруктів і чарок, які набувають несподівано загадкового змісту — наче рухливі й балакучі предмети з «Аліси у Дивокраї».

Офорт Оксани Стратійчук «Квасоля і троянди» — квінтесенція підходу усіх трьох учасниць виставки до натури й життєвих явищ, вартих увічнення у мистецькому творі. Оксані вдалося вишукано поєднати, здавалося б, полярні речі: доволі банальний символ прекрасного і романтичного, за участі якого «роблять красиво» вже не один десяток років (троянди) і прозаїчну рослину, з якої отримуємо ситний харч (квасолю). Але зображувальна майстерність примушує глянути на речі свіжим оком, стирає нашарування стереотипних образів. А буквальне композиційне співставлення двох «продуктів» несе простий і життєствердний месідж: у світі немає (або майже немає) негарних, банальних, нудних об’єктів, не вартих уваги художника, не існує жодної ієрархії прекрасного (це усе вигадки та суспільні стереотипи), для людини із свіжим поглядом квасоля і троянда однаково гарні — кожне по-своєму. Тож не дивно, що у Оксани Стратійчук майже натуралістично промальовані квіти перетворюються на повторюваний модуль, що тяжіє до універсальної безкінечності («Дощ», «Гладіолуси»).

Теплий золотистий колорит живопису Галини Григор’євої з виразними біло-блакитно-зеленими акцентами надзвичайно точно й вишукано передає атмосферу літа, у якому спека змішується з вранішньою прохолодою, споглядальні лінощі канікул (як в дитинстві!) з далекими прогулянками лісами, луками й садами, повними квітів і плодів. Котики, песики, квіти, дітлахи у її «Червні» неначе пливуть у гарячому полудневому мареві — окремі симпатичні сутності, що можуть довільно з’єднуватися одна з одною, міняти конфігурації поєднань — як міняються канікулярні заняття-розваги протягом довгого літнього дня. І раптом з літнього колориту навдивовижу органічно зринає рокайльний мотив: витончений малюнок та пастельні барви заквітчаної дитини, що бавиться з кошеням («Кошеня»). Різноманітні квіти, що присутні у кожній роботі Галини Григор’євої, виглядають не вирахуваним елементом старанно вибудованого натюрморту, а майже випадково зірваним на прогулянці предметом милування, застромленим у перший-ліпший посуд, який в результаті моментально перетворюється на дорогоцінну вазу. Буцімто випадковий набір предметів, який може скластися на туалетному столику замріяної жінки (троянда, яблуко, дзеркало, порцелянова статуетка у «Білому яблуці», різноманітні квіти й дрібнички у «Натюрморті з аквареллю») несподівано перетворюються на чаклунський реманент, що от-от відкриє нам таїну всесвіту.

Загалом усім роботам, що творять казковий «Сад заплетених стежок», властива певна настроєва спонтанність. Зрозуміло, що бронзова скульптура, офорт або чимале живописне полотно за визначенням не можуть бути спонтанними у прямому сенсі. Та все ж підкреслена природність зображуваного, буцімто випадковий вибір об’єкту, навіюють відчуття людини, що випадково побачила полиск сонця на давно знайомих меблях, квітку в траві, сонячного зайчика на старій картині — і несподівано пронизливо усвідомила мінливу красу й безкінечну багатогранність буття.

Весняні квіти
Офорт, акварель, 50×64, 2008

Тюльпани
Офорт, 50×52, 2009

Спаржа та артишоки
Офорт, 30×50, 2008

Смоква і кукурудза
Офорт, 29×50, 2009

Осінній букет
Офорт, 65×55, 2004

Натюрморт з тюльпанами
Офорт, 55×65, 2004

Натюрморт з кроликом
Офорт, 55×65, 2005

Мавп'яче дерево
Офорт, 49×36, 2009

Залиште ваше повідомлення